Правда про Закон про ОСББ, або коли Україна стане країною «четвертого світу»

Як відомо, немає побажання гіршого, ніж побажання жити в часи змін, але нам, сучасникам незалежності України, випала саме ця доля. І хоча дотепер у нашій країні не було доведено до логічного кінця жодної розумної реформи (ну, не вважати ж, насправді, за серйозну справу податкову реформу, яка змусила підприємців оплачувати дрібні спекуляції, практично не торкнувшись дійсних «вигодонабувачів», що володіють найбільшими оптовими ринками й мережами!), є підстави вважати, що в реалізації саме "комунальної" реформи влада зацікавлена не на жарт.

Саме про цю реформу, здатну знищити залишки соціальності в нашій країні, що убожіє майже на очах, міркував у редакції " Комсомольської правди" голова Центральної ради політичної партії "Велика Україна" Ігор Беркут — випускник Московського вищого загальновійськового командного училища, що одержав згодом фінансову освіту у США. Ігор Беркут відомий як автор книг "Брат" і "Брат-2", статей «Чорний вересень» та «Загибель банків», що вже стали пророчими, а також написаної в співавторстві з Романом Василішиним ще в 2008 році статті "Братерство кінця. Комітет ліквідацій", яка досить детально пророкує процеси, які от-от стартують в Україні. Отже, яка ж дійсна мета введення Законі про ОСББ, за версією Ігоря Беркута?

Хоча сам закон поки ще перебуває в стадії обговорення, зріст тарифів на електроенергію й опалення вже почався, і це — факти, безсумнівно, взаємозалежні. Здавалось би, підвищення тарифів на тлі характерного для промислових регіонів падіння проплат за послуги ЖКГ, виглядає абсурдним, адже чим вище тарифи - тим більше субсидій з бюджету.

Однак масові неплатежі і є метою цього підвищення: власники компаній-постачальників за новим законом послуг отримають право відключати від послуг будинки й цілі квартали (навіть якщо частина мешканців справно платять по рахунках), а головне — у них з'явиться право за борги виставляти житло на реалізацію, що призведе до втрати прав власності на житло тисячями українців. І підготовкою до цього процесу є саме підвищення тарифів. Підвищення тарифів не зупиниться, аж поки вони не досягненуть граничного значення, коли оплата комунальних послуг зрівняється з вартістю оренди квартири: забравши житло за борги (причому не окремі квартири, а багатоквартирні будинки), українцям це ж житло запропонують в оренду!

Закон про ОСББ припускає керування багатоквартирним будинком самим мешканцями — і в цьому не було б нічого неможливого, якщо б не один нюанс: на превеликий жаль, усі постачальники послуг в Україні є монополістами (нерідко вони мають одних і тих самих власників навіть у різних областях), а це виключає двосторонню відповідальність, без якої пропоноване самоврядування перетворюється на профанацію.

Говорячи про доцільність передачі державою контролю над системою ЖКГ в «чужі руки», слід добре розуміти, що нинішня українська «держава» — це і є власники найбільших корпорацій (усіх цих «обл-газ-тепло-водо-енерго»), які кровно зацікавлені в руйнуванні залишків соціальності, що гальмують одержання ними надприбутків.

До речі сказати, у Франції, приміром, усі подібні компанії не підлягають приватизації, але ми, на жаль, маємо справу зі збожеволілою «елітою», що панує у владі.

На конференції Академії політичних наук у Берліні була прямо озвучена наукова назва політичного ладу, який існує в Україні вже 10 років — «тоталітарний капіталізм латиноамериканського типу». Після цього - лише «капіталізм збожеволілий», що веде до остаточного знищення державності.

Давайте без ілюзій: нинішня Україна — це країна «третього світу», і лише мільйонний жилий фонд, що дістався нам у спадщину від радянського режиму, дотепер утримував «незалежну» від переходу в «світ четвертий»: володіючи власним житлом, люди навіть у жорстокому безгрішші не перетворювався в жебраків.

Руйнування останнього оплоту соціальності — це прямий шлях до ситуації, коли основною соціальною формою організації верхів стане корупція, основною соціальною формою організації низів — криміналізація, а «середній клас», відомий як основа буржуазного суспільства, втратить будь-які перспективи.

Небезпека нинішньої демагогії щодо системи ЖКГ полягає також у тому, що система й насправді працює геть погано, й тисячі наївних українців щиро повірять, що із прийняттям нового закону в їхніх дворах і під'їздах почнуть прибирати, а гаряча вода й опалення стануть відповідати нормам. І їм поки ще невтямки, що коли зникнуть самі ЖЕКи, нікому й нікуди буде скаржитися на їхню погану роботу!

Нова схема - керуючі компанії, які за гроші мешканців наймають фірми для ремонту й обслуговування, що робить вартість послуг разюче відмінною від ринкової. Якщо ж ОСББ виявиться надто принциповим, то керуючій компанії досить просто опублікувати проект спірного договору в місцевих ЗМІ — і він набуде законної сили без згоди мешканців.

Таким чином, власників житла очікує перспектива або самостійно боротися з неплатниками, або самим міняти місце проживання, тому що будинок, що має боржників, рано або пізно буде виставлений на продаж. Підсумок дії «комунальної» реформи цілком очевидний: неможливість відмови від керуючих компаній забезпечить остаточне розшарування, коли люди чітко розподіляться по категоріях проживання (кому — центр, кому – окраїна, кому — соціальне житло). І неважливо, що, скажемо, учителька-пенсіонерка не зможе оплачувати тарифи за квартиру, у якій вона все життя прожила в центрі Києва.

Новий житловий кодекс несе лише відносний позитив: бідні буду жити краще за дуже бідних, дуже бідні — краще за злиденних, а багаті будуть, нарешті, врятовані від стомлюючого сусідства бідних.

Чи треба пояснювати, що керуючі компанії будуть призначатися корумпованим міським керівництвом із числа підконтрольних або родинних структур? Враховуючи пірамідальну структуру цього самого корумпованого керівництва, можна із упевненістю сказати, що число керуючих компаній дуже скоро скоротиться з тисяч до десятків, а можливо — і зрівняється для зручності з кількістю областей. І ми знову одержимо ті ж самі «обл-газ-тепло-водо-енерго», але вже відверто приватизовані тими, кому в нашій країні й так уже належить усе.

Вас лякають нинішні схеми, коли керівники ЖЕКів у "зв'язці" з районною адміністрацією та міліцією допомагають «неблагополучним» мешканцям відійти у інший світ для того, щоб продати їхню нерухомість? Новий закон зробить і ці угоди надбанням не місцевого кримінального дріб'язку, а тих, хто політично й економічно набагато вище: квартирами збіднілих людей стануть цілком легально торгувати керуючі компанії.

Нарешті, закономірні практичні питання: де і як будуть будувати соціальне житло? куди будуть виселяти тих, хто не зможе оплатити свою житлоплощу? що робити людям, яких стануть із дітьми викидати на вулицю?

На жаль, і ці відповіді цілком очевидні. Соціальне житло в нашій країні будувати не буде потрібно: для цього цілком підійдуть українські міста-примари, де повнісінько занедбаних будинків поруч із непрацюючими підприємствами — і це, погодьтеся, буде значно гуманніше, ніж просто викинути родину на вулицю! Так що можна бути впевненим, що для виділюваних Всесвітнім банком на соцжитло грошей українська «еліта» уже придумала більш цікаве застосування.

Коли це відбудеться?
Ігор Беркут, посилаючись на справджені пророкування, рекомендує стежити за його публікаціями.

Чи вплинуть на ситуацію мітинги й протести, збір підписів та інші форми протистояння? На жаль! — лише частково. Ніщо не зупинить ні продажний парламент, ні злочинний Кабмін, ні корумповану опозицію, поки не буде демонтована нинішня схема українського парламентаризму, при якій усе в нашій країні — економіка, банки ( у тому числі національні), центральні телеканали, державні посади й сам парламент — належать тим самим людям.

Тільки зміна змісту й способу існування держави Україна можуть принципово переломити ситуацію із ЖКГ ( але ж для нас готовлять ще й Трудовий кодекс, та інші сюрпризи!), тільки інший суспільно-соціальний лад може зупинити збожеволілий від всевладдя клас великого капіталу. Але це — вже зовсім інша історія, яку варто повторити напередодні чергових виборів, коли українці з мужністю розпачу знову будуть намагатися витягти із затертої колоди українських політиків некраплену карту, якої там попросту немає.